“Поліграф дискредитують, коли роблять з нього моральну дубинку”, – Тетяна Морозова

Ю.Бутусов

Один з провідних українських спеціалістів-поліграфологів, доктор психологічних наук Тетяна Морозова в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповіла про останні тенденції та проблеми в поліграфології, в яких царинах вона може бути використана, а також про новий український прилад, який технічно випередив свого американського “колегу”.

– Як ви потрапили у професію поліграфолога?

-У травні 1999 р., практично перед закінченням навчання на психологічному факультеті Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, мені поталанило потрапити на науково-практичну конференцію, яка проходила на базі нашого Інституту і була присвячена проблемам юридичної психології. Там я почула виступи представників Краснодарської школи поліграфологів. Вони були міліціонерами і працювали виключно в напрямку розкриття та розслідування кримінальних злочинів. На той момент я не знала, що саме в Краснодар тодішній очільник міліції АР Крим Геннадій Москаль відрядив на навчання першого майбутнього успішного спеціаліста, який невдовзі розкрив низку злочинів минулих років, здійснених на півострові організованими злочинними угрупованнями. Все це стало мені відомо значно пізніше. А в травні 1999 р., слухаючи доповідачку, яка натхненно розповідала про розкриття вбивства, яке вчинили діючі працівники міліції, я чітко зрозуміла, що моє професійне майбутнє буде пов’язане із поліграфом, я вивчусь саме у цих спеціалістів, стану справжнім поліграфологом, буду розкривати злочини.

А в 2003 р. моя професійна мрія здійснилася – разом із колегою ми у свою відпустку власним коштом поїхали на навчання до краснодарців. Це був індивідуальний курс за особистою домовленістю. Вчилися 5 тижнів, в тому числі їздили по станицях, дивилися, як працюють наші вчителі по кримінальних злочинах. До речі, в станицях у мене було відчуття, що я в Україні – там реально розмовляють українською мовою, правда в шкільних підручниках її називають “кубанским наречием”. Наприклад, там я чула від людей слово “суниця”, яке не всюди і в нас почуєш.

Буквально за декілька днів після повернення з навчання/відпустки, ми звернулися у Солом’янський райвідділ з проханням надати можливість тестувати по кримінальних злочинах, коли у цьому буде потреба. Потреба не забарилась. Приблизно через тиждень після завершення навчання ми розкрили своє перше вбивство, і я остаточно та безповоротно зрозуміла, що не тільки хочу, але й можу і буду справжнім поліграфологом.

У 2004 році в Мінюсті була зареєстрована Інструкція щодо застосування комп’ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ України. Я допомагала писати цю Інструкцію, що засвідчено відповідним актом впровадження від того ж таки 2004 р. Згодом цей акт впровадження став першим документом у моїй дисертаційній справі із захисту докторської дисертації. Захищала дисертацію в лютому 2010 р., в Національній академії Служби безпеки України, за спеціальністю “кадри органів і військ держбезпеки”, і стосувалася вона питань використання поліграфа з метою забезпечення кадрової безпеки спецслужби та працівників, що за посадою претендують на допуск до державної таємниці.

В академію СБУ була запрошена навесні 2009 р. На початку я займалася виключно підготовкою ліцензійної справи. Наприкінці 2009 р. МОН України надало Національній академії СБ України таку ліцензію. Це була перша ліцензія в Україні. На всю роботу пішло менше 7 місяців.

На підставі видачі ліцензій у 2010 р. професія “експерт-поліграфолог” була внесена у в Національний класифікатор професій України за кодом 2144.2. Діяльність поліграфологів узаконилася. До речі, професії “поліграфолог” до сих пір немає в РФ, в якій прийнято похвалятися своєю першістю у розвитку поліграфології на пострадянському просторі.

– Наскільки широко зараз застосовується поліграф?

– Зараз в Україні є два навчальних заклада, які мають ліцензії МОН України на підготовку поліграфологів – це Національна академія СБ України, нове керівництво якої звертає велику увагу на розвиток поліграфологічного напрямку, та Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова. Окрім того, є з десяток приватних структур, які проводять навчання без ліцензії МОН.

Є два професійних об’єднання поліграфологів: Всеукраїнська асоціація поліграфологів (ВАП), якою керує розробник першого українського поліграфа “Рубікон” О.Є. Дубровський, та Колегія поліграфологів України (КПУ), очільником якої нещодавно обрали В.О. Шаповалова.

ВАП є більш масовим об’єднанням поліграфологів. КПУ (висновок, знову ж таки, зроблено з аналізу її сайту), обрала більш закритий шлях розвитку, вона є менш масовою організацією.

Що стосується методик, то в кримінальних розслідуваннях і контррозвідувальному напрямку в Україні, як і у всьому світі, використовуються якщо не тисячі модифікацій; дві основні методики – виявлення прихованої інформації та методика контрольних питань. Перша орієнтована на встановлення того, чи володіє обстежуваний інформацією про обставини вчинення проступку, якою може володіти тільки учасник чи свідок події. Наприклад, чи знає обстежуваний, де було обладнане сховище із вибухівкою і що конкретно там лежало; як саме вбивали людину, куди і скільки їй завдавалося ударів, де сховали речові докази тощо. Друга методика орієнтована на виявлення у причетних обстежуваних реакцій на прямі запитання, що подаються у запитально-звинувачувальній формі і порівнюються із іншими питаннями, які за спеціальною технологією підбирає спеціаліст. Висновок про причетність робиться, коли реакція на запитання: “Вам достовірно відомо, хто вбив Іванова? “Це ви вбили Іванова?” тощо, переважає за силою вираження запитання, які підібрав спеціаліст як контрольні. Останні 10-15 років розвивається методика перевірки версій, коли в тесті порівнюються версії обстежуваного і слідства, спеціаліст не придумує ніяких контрольних запитань, а самі питання довільно розставляються у тесті, що не дозволяє обстежуваному вирахувати місце розташування “потрібного” питання.

-Ви так легко розповідаєте про методики. Чи можна підготуватись до опитування поліграфа?

– Насправді українці дуже розумні, винахідливі і часто зовсім не ледачі в підготовці до тестувань. Знаєте, немало із них, дізнавшись, що мають проходити поліграф, настільки прискіпливо вивчають про нього інформацію в Інтернеті, що, як мінімум, володіють термінологією не гірше за деяких спеціалістів. Серед поліграфологів немало людей, які прийшли в професію після того, як побували “в шкірі” обстежуваного. Хоча працювати, зізнаюсь, в останні 5 років стало складніше, особливо у тих випадках, коли обстежувані завчасно попереджені про дату тестування. Фармакологія “рулить” і тут велике значення мають технічні можливості приладу, адже вони можуть дозволили чи не дозволити спеціалісту своєчасно виявити протидію.

У суто кадровому, не кримінальному напрямку, в Україні також, як і у всьому світі, використовуються два підходи. При першому підході в тестах, в певному, відомому тільки поліграфологу, який готував тест, порядку, розташовані значимі/незначимі питання. Цей підхід часто використовується у нас, в Ізраїлі, і, як стало відомо із семінару, який на базі Київського інституту судових експертиз, проводив відомий американський спеціаліст Чак Слапскі, у спецслужбах США. Так, так, виявилось, що кандидати на службу і працівники спецслужб США майже такі ж кмітливі та винахідливі, як українці, а тому, з огляду на користь для справи, краще їм наперед не знати, на якому місці стоїть “потрібне” питання. При другому підході, який, насправді, представлений різними шаблонами тестів, значимі/незначимі питання розставляються на свої, чітко визначені місця, а кожен тест пред’являється тричі. От і вся різниця.

-Які апарати використовують українські спеціалісти?

-До минулого року на українському ринку були представлені виключно прилади російського та американського виробництва. Злі язики на професійних форумах кажуть, що серед них “затесався” псевдо-американський прилад, який хоча і має назву одного із трьох існуючих американських апаратів, але явно не оригінальний – це виявилося після того, як покупці, які вже на той момент були досвідченими спеціалістами, помітили систематичну нехарактерність реєстрованих фізіологічних сигналів і звернулися до материнської фірми з проханням замінити блок. Зі США їм прийшла відповідь, що приладу із тим номером, який вони вказали в листі-претензії, фірма не випускала. Буває й таке.

Загалом, в Україні найбільше, все-таки, російських приладів. Тривала відсутність вітчизняної альтернативи, нижчі ціни, багатша комплектація порівняно з американськими приладами, а також відносна близькість сервісного обслуговування підкупали покупців. Із початком війни частина спеціалістів із морально-етичних міркувань відмовилися від покупки російських приладів, частина допрацьовує на старій техніці і вже поглядає в сторону нової, неросійської. Водночас, ріст курсу долара зробив проблематичним покупку американської техніки, тим більше, що в повній комплектації, до якої звикли українські спеціалісти, вона взагалі відверто дорога.

Минулого року на вітчизняний ринок вийшов український прилад “Рубікон”, розробником якого, як я вже й говорила, є президент ВАП О.Дубровський. Прилад виробляється серійно, є семиканальним, має всі належні документи, а нещодавно одержав ще й сертифікат відповідності на програмне забезпечення. Робота із програмним забезпеченням “Рубікону” на жодному етапі не вимагає виходу в Інтернет, що значно посилює його позиції зі сторони інформаційної безпеки і вигідно відрізняє від приладів інших виробників. Мені дуже приємно, що нам, нарешті, вдалося зробити свій якісний вітчизняний продукт. Сама працюю на ньому і дуже задоволена, особливо наявністю в ньому деяких цифрових показників, до яких тільки зараз почав підходити один із американських виробників. Але якщо в нашому приладі вони динамічні, відображають практично щосекундні зміни, то в американському приладі до цього ще не дійшли. Поза тим це дуже важливо, бо, як я вже казала, у нас дуже винахідливі громадяни.

Насправді питання приладу – це не тільки питання “заліза”, але й методичного забезпечення. Продаючи прилад, виробник, як правило, хочеш не хочеш, нав’язує покупцеві певну методику роботи. Не треба багато розуму, аби усвідомлювати, що це вигідно спецслужбам держав, які виробляють поліграфи. Адже знаючи, якою методикою користується покупець, значно легше готувати до протидії співробітників своїх спецслужб і агентів. Знаєте, був час, коли один із провідних викладачів НДІ ФСБ їздив по країнах пострадянського простору, представлявся, що він “головний по поліграфу в СНД” та буквально закликав “до совісті” своїх учнів користуватися тільки тими, стандартизованими, найвищої якості методиками, яких їх навчали в ФСБ. Тут треба згадати, що був час, коли росіяни не втомлювалися вчити поліграфу працівників спецслужб України, Казахстану, Білорусі… Повернувшись на Батьківщину, їхні учні вносили корективи у тести, міняли підходи. І ось тут з’являвся “батько-вчитель”, який намагався навернути на шлях праведний, говорячи, що всілякі модифікації – від лукавого… До того ж, він закликав пред’являти один і той же жорстко стандартизований тест не тричі, як кажуть робити американці, а цілих п’ять разів! Напевно, аби той, хто протидіє, мав більше шансів запам’ятати, в якому місці треба викликати в себе посилену реакцію. Тих же поліграфологів, які були “неслухняні”, піддавали анафемі на професійних конференціях, говорили, що вони неспеціалісти, мають низьку кваліфікацію і т.д.

“Майбутніх українських спеціалістів мають вчити діючі українські фахівці”

-Скажіть, а де зараз в Україні використовують поліграф?

-Напевно, легше сказати, де не використовують. Що стосується силового та правоохоронного блоку, то використовують практично всі органи і служби.

– А які проблеми є у використанні поліграфа?

– Основна проблема не прибор, а людина, що його застосовує. Отже, в поліграфології є такі складові: спеціаліст (рівень і спрямованість його освіти, мовленнєва компетентність), прилад (чіткість подачі сигналу, широта можливостей виявлення протидії), оцінка роботи спеціалістів суспільством, а радше – рівень очікувань суспільства, актуальні уявлення про поліграф.

Стосовно підготовки спеціалістів, то мене ніхто не переконає, що вона повинна відбуватися без контролю з боку Міністерства освіти і науки України. Цей контроль – ліцензія. Цього вимагає закон – підвищення кваліфікації, а курси поліграфологів підпадають саме під цю категорію, вимагає одержання ліцензії, якщо термін навчання перевищує 72 години. На цьому, до речі, на нараді з написання Порядку про використання поліграфа в Державному бюро розслідування наголосила і працівниця Міністерства охорони здоров’я, якому Кабмін доручив підготувати для ДБР цей документ.

На дискусії з цього приводу відповім просто – професія поліграфолога з’явилася в Класифікаторі професій після одержання першої ліцензії, а не навпаки.

Врешті-решт, це необхідно і з позицій забезпечення держбезпеки, адже поліграфологи є, по суті, спеціалістами “подвійного призначення” і повинне бути місце, куди можуть звернутися правоохоронці і з’ясувати кого, коли і чого саме навчали, що це були за люди. Хіба це можливо, якщо навчання проводилось у конторі типу “Рога и копыта”, що може розвалитися і зникнути із ринку безслідно?

На американські курси підготовки поліграфологів ніхто не може потрапити, поки успішно не пройде перевірку по базах спецслужб на причетність до терористичних організацій. А безпрецедентний за сумою позов однієї із американських шкіл поліграфа до Американської асоціації поліграфологів на суму 250 млн доларів мав причиною саме те, що школу, на думку її керівників, Асоціація незаслужено позбавила акредитації. Однак нам з американської дійсності часто висмикують те, що вигідно, а не те, що є насправді.

Один із гучних скандалів, що відбулися на хвилі масового використання поліграфа з метою переатестації міліціонерів у працівників поліції відбувся якраз внаслідок того, що за результатами тестувань у Миколаєві члени атестаційної комісії запідозрили, що залучені спеціалісти із приватної фірми елементарно не мають належної освіти – їхні результати разюче відрізнялися від результатів попередніх спеціалістів. Просто, на цей раз, вже було з чим порівняти… На пряме запитання членів комісії щодо освіти і наявного досвіду роботи, частина “спеціалістів” спішно покинула засідання і більше не з’являлась.

Майбутніх українських спеціалістів мають вчити діючі українські фахівці. Ми вже давно пройшли етап накопичення первинних знань завдяки навчанням у США і РФ, цей період відноситься до 1998-2005 рр. Зараз у нас достатньо фахових спеціалістів, які можуть, хочуть і повинні приносити користь державі. Нещодавно прочитала новину, що 20 поліцейських і 4 працівники НАБУ пройшли навчання на американських поліграфах, а курси їм проводив відомий білоруський спеціаліст, правоохоронець у відставці. Не хочу коментувати цю подію та її незрозумілий сенс, але, мабуть, було б логічніше, аби працівників поліції та НАБУ готували наші фахівці на базі вітчизняних навчальних закладів, а наші американські колеги, якщо на то є їхня добра доброчинна воля, просто подарували свої прилади по завершенні підготовки.

Мовленнєва компетентність. Українська поліграфологія має проблему незнання державної мови. Мовлення відіграє у поліграфолога приблизно ту ж функцію, яку відіграє скальпель у руках хірурга. Розумію, що на мене образяться частина поліграфологів, яким не вдалося опанувати мову так, аби працювати нею, і вони змушені тестувати україномовних обстежуваних російською мовою. Але, шановні, за останніми соціологічними опитуваннями Центру ім. Олександра Разумкова українська мова є рідною майже для 70% громадян України, а розмовляють нею вдома – 55%! Виходячи із цих цифр, це вже навіть не питання комфорту обстежуваного. Це питання якості роботи, адже тестування іноземною мовою завжди менш результативне. Та й, взагалі, мову обстеження має обирати обстежуваний, а не визначати від безвиході спеціаліст-поліграфолог.

-А щодо приладів?

– Якось я читала інтерв’ю Г. Москаля, у якому він говорив, що пора зібрати і провести інвентаризацію всього “заліза”, яке навезли в Україну, як правило, повз митниці і, відповідно, без належних дозвільних документів. Нарешті треба визначити, що і як воно виміряє, а, можливо перевірити, чи взагалі щось виміряє, на якій підставі робиться висновок, який може бути доленосним для конкретної людини. Слушна пропозиція, але поки нереалізована.

Часто від поліграфа очікують чуда, наприклад, що ним можна перевірити все й одразу. Насправді це не так, тривалість обстеження обмежена людською фізіологією, а збільшення тем перевірки знижує достовірність результату. Саме тому поліграф використовують як тонкий ювелірний інструмент, а не як грубе долото. Тобто, коли треба з’ясувати щось таке, що іншими методами з’ясувати складно або надто довго, а не тоді, коли все і так очевидно. У нас же, складається враження, вирішили дискредитувати поліграф, зробивши із нього моральну дубинку, а з поліграфолога такого собі лицаря без страху і докору, який вискакує і рубить правду-матку прямо в очі, коли інші, навіть перебуваючи на відповідних посадах і маючи всю повноту влади та інформації, мовчать…

Наприклад, чи потрібен поліграф, аби з’ясувати антидержавну позицію конкретного працівника правоохоронного органу, який у побутових розмовах навіть на робочому місці і, тим паче, в соцмережах, заявляє, що ненавидить “цю державу і цю українську мову”? Тут не поліграф потрібен, а звичайнісінький традиційний працівник внутрішньої безпеки, який просто буде виконувати свою роботу…

Поліграфом треба встановлювати те, що не лежить на поверхні, але є дуже важливим – чи не перебуває претендент на державну посаду у громадянстві іншої країни, чи не завербований він спецслужбою іншої держави, чи не вчиняв він злочину проти держави, чи не керується у своїх діях антидержавними мотивами тощо.

На думку багатьох людей варто когось відправити на поліграф, аби до нього підключили датчики, а далі полине правда і тільки правда…

Люди, невже ви в це справді вірите? Що лише вчора ваш сусід, знайомий був такою собі простою людиною, трохи нерішучою, не завжди прямою, а тут вивчився на поліграфолога і раптом став “психологічним Рембо”?! Навіть спеціалістам, які розкривають кримінальні злочини, нерідко стає моторошно від того, що потрібно, по суті, виносити поліграфологічний вердикт вбивці, ґвалтівнику. Але ці спеціалісти хоча б загартовані на службі, хоч трохи захищені, бо є правоохоронцями. Це дуже важливо, бо не суто зброєю і посвідченням захищений правоохоронець, а, насамперед, наявністю відповідного статусу, який захищений Законом.

Як можна приватному спеціалісту довіряти тестування в державному напрямку, якщо вони, апріорі, повинні передбачати перевірку наявності такого мотиву працевлаштування чи праці як антидержавна, шпигунська діяльність? Ми, по суті, штовхаємо цього спеціаліста на встановлення істини, яка може суперечити інтересам спецслужби іншої держави. При чому тут виникає колізія: іноземні спецслужби, агенти впливу можуть тиснути на нього, вибираючи метод без огляду на мораль і Закон. Ми ж, навіть якщо викриємо цього спеціаліста у фальсифікації на чиюсь користь, не маємо дієвого інструменту покарання. Посадові обов’язки він не порушив, бо посади не має; службової халатності не було – бо не на службі і т.д. Максимум – другий раз не покличуть на платне тестування.

Хтось скаже – то не треба ставити питань про співпрацю із іноземними спецслужбами. Але якщо поліграфолог не буде встановлювати ці основні питання, то навіщо ці тестування?

Поліграфні перевірки, що є важливими для забезпечення національної безпеки, мають державне значення, повинні проводити виключно державні спеціалісти, які пройшли навчання в ліцензованих МОН України навчальних закладах.

“В США є випадки, коли карають спеціалістів, що навмисно викривляють результати поліграфних перевірок”

-Чим відрізняється ставлення до поліграфу за кордоном?

– Стати частиною поліграфологічної спільноти зовсім не означає стати моральною людиною, мораль не набувається із отриманням сертифіката про завершення навчання. І зараз в США є випадки, коли карають спеціалістів, що навмисно викривляють результати поліграфних перевірок. У Британії, наприклад, чотири роки тому спільноту поліграфологів сколихнув скандал. Виявилося, що приватний поліграфолог пан Брюс Берджесс із профільної фірми UK Lie Tests, який вів поліграфологічні шоу на телебаченні, отримав освіту в класичній поліграфологічній школі, був членом Британської асоціації поліграфологів, і навіть деякий час її очолював, просто сфальшував експертний висновок за результатами поліграфної перевірки Андрія Лугового на предмет його причетності до отруєння полонієм Олександра Литвиненка. Зокрема, він написав, що Андрій Луговий не робив нічого такого, що б привело до смерті Литвиненка, не був причетний до смерті Литвиненка і ніколи не мав справу із полонієм. Тестування проводилося 2,5 години, на американському приладі із використанням методики відомого американського спеціаліста К. Бакстера. Формально все було витримано. А реально висновок був брутально сфальшований… Видається, що гроші чи страх таки зробили свою брудну справу.

Зараз наше суспільство активно захоплюють ідеєю використання судових поліграфних експертиз. При цьому, правда, сором’язливо замовчують, що за проведення такої експертизи приватні поліграфологи отримують до 1000 доларів. Для пересічних громадян нашої держави це великі гроші, а відтак, для спеціалістів – великі спокуси. Багато досвідчених спеціалістів експертиз не проводять принципово, вважаючи, що це завчасно і адекватне місце для поліграфа, поки що, все-таки, в оперативно-розшуковому, кадровому напрямках. Там, де спеціалісти одержують орієнтовну інформацію, яка допоможе оперативникам, слідчим, кадровикам і працівникам власної безпеки встановити істину і закріпити її доказами. Тим більше, що самі по собі поліграфні експертизи не роблять судочинство гуманнішим чи справедливішим. Як приклад можу назвати РФ, де проводиться найбільший відсоток судових експертиз на пострадянському просторі але чи не найменша частка виправдувальних вироків суду.

-Ви згадували в нашій бесіді Державне бюро розслідувань. Зараз якраз на слуху відбір в ДБР, процедура якого передбачає проведення поліграфних перевірок претендентів. Що можете сказати із цього приводу?

-Співчуваю тим спеціалістам-поліграфологам, які будуть проводити ці тестування у випадку, якщо їх збираються використати як людей, що мають сказати і взяти на себе відповідальність за те, що не хочуть говорити і за що не хочуть брати відповідальність члени комісії. У зв’язку із цим мені згадалася історія призначення нашого курсу на посади психологів у райвідділи. Ми дуже раділи, що для нас звільнили посади – адже незадовго до нашого випуску в МВС був виданий наказ, згідно з яким всюди вводилися посади психолога, і на ці посади можна було призначати тільки людей із базовою психологічною освітою. Вдумайтеся, те, щоб посади займали люди із належною освітою, вимагало окремого наказу! Ми прийшли в райвідділи задоволені і окрилені, а там нам старші колеги популярно, із значною долею сарказму, швидко пояснили, що ось нарешті прийшли ті, хто буде розділяти місця у “братській могилі” (колективне покарання міліціонерів) разом із заступником начальника райвідділу з виховної роботи і безпосереднім керівником суїцидента, у випадку, коли хтось із міліціонерів вчинить суїцид. Це був період, коли в міліції був сплеск суїцидів на ґрунті незадовільного матеріального забезпечення…