Артефакти психологічних експериментів

Копець Ст. Л. Класичні експерименти в психології — К., 2010

Експеримент — це надійний спосіб прирощення наукового знання. Однак експериментатор повинен бути готовий до того, що на шляху психологічного пізнання трапляються складні ситуації, коли важко сприйняти реальні факти і можна припуститися ряд помилок. Для позначення помилок, що виникають у психологічних дослідженнях, вживають спеціальний термін — артефакт.

Артефакти (від лат. artefactum — штучно зроблене) — це експериментальний результат, який виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефектів використовуваних методик. Джерелом артефактів в психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника. Причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити чинники, що змінюють поведінку досліджуваних.

Розглянемо найбільш поширені артефакти, які психологи визначили на власному досвіді…

Ефект Пігмаліона (або ефект Розенталя)

Експериментатор, який твердо вірить в гіпотезу або надійність інформації, несвідомо діє таким чином, щоб отримати відповідні результати, що підтверджують гіпотезу. Це називається ефектом Пігмаліона. В експерименті Р. Розенталя учасникам доручали провести певну роботу (експеримент) з популяцією щурів, а саме стежити за їх поведінкою в лабіринті. В одному випадку учаснику говорили, що щур «розумний», а в іншому — що «дурний». В результаті були отримані дані, які це підтвердили.

Виявилося, що коли учасник працював з «розумним» щуром, він був з нею більш м’яким, гладив її, тому створював додаткові позитивні підкріплення для виконання завдання. Згодом Р. Розенталь повторив своє дослідження в школі, де в ролі експериментатора виступили вчителі. Виявилося, що «здатні» (в тій же мірі, що і щури) учні досягли більших успіхів.

Ефект Розенталя також отримав назву «ефекту упередженості експериментатора». Він відноситься до групи артефактів, обумовлених властивостями дослідника. У 1966 р. Розенталь описав, що артефакти виникають у результаті таких особливостей діяльності експериментатора:

Очікування експериментатора визначають характер отриманих ним даних.
Усвідомлення експериментатором своєї власної схильності знаходити очікувані дані може призвести до протилежного ефекту: шукати упереджено тільки ті дані, які суперечать гіпотезі, щоб не здаватися упередженим.
Експериментатори, які на початку дослідження отримують дуже «хороші» дані, намагаються подальші дані ще більше поліпшити, ті ж експериментатори, які спочатку отримують погані дані, надалі їх мимовільно погіршують.
Ефект упередженості експериментатора проявляється в тому, що він ненавмисно вибирає дані («фальсифікує» їх) або робить підказки випробуваним. Він просто неусвідомленим чином (вербально або імпліцитною поведінкою) підтримує саме ті дії випробовуваних, які підтверджують гіпотезу.
Упередженість експериментатора відображається в інтонації, а також візуально, якщо він і досліджуваний працюють разом і бачать один одного під час експерименту.
Ефект упередженості більше проявляється у тих дослідників, які прагнуть до підтримки, активно жестикулюють, по-дружньому і з інтересом ставляться до випробуваним.
Цей ефект посилюється, коли експериментатор і випробуваний знають один одного.
Експериментатори-жінки більше схильні до упередженості, ніж чоловіки.

Дослідники виявляють стійкі тенденції, які впливають на перебіг експериментальної процедури і є наслідками неусвідомленого рівня психічної регуляції. Експериментатор організовує діяльність досліджуваної особи, дає завдання, оцінює результати, змінює умови дослідження, реєструє особливості поведінки учасника та результати його діяльності.

Для того, щоб уникнути впливу зацікавленого дослідника на експеримент з метою підтвердити свою теорію, треба залучати інших учених, які не знають його цілі і теорій. Також доречною є перевірка результатів дослідниками, які критично налаштовані до гіпотез автора дослідження.

Експериментатори — це люди, по-своєму зацікавлені, які у властивій їм манері спостерігають, фіксують і оцінюють явища. Вони також мають різну мотивацію, належать до різних етнокультурним спільнотам. При прагненні до нового і дотриманні зразків поведінки справжнього вченого, експериментатори мають різні уявлення про шляхи і способи пізнання. Як зазначив А. Шопенгауер, «людині властиво приймати межі свого розуміння за межі всесвіту».

При проведенні досліджень експериментатори допускають такі помилки, обумовлені ефектом Пігмаліона:

Заниження занадто високих результатів. Можливо також завищення низьких оцінок, деформація шкали і зближення результатів до середнього значення. Причиною може бути неусвідомлена тенденція «прив’язувати» дані досліджуваного до своїх власних.
Уникання крайніх оцінок (як низьких, так і високих), угруповання даних тільки навколо середнього значення.
Завищення значення певного параметра або певного завдання експериментальної серії. Через призму цієї установки і відбувається оцінка завдань і особистісних якостей.

Для того, щоб нейтралізувати артефакти, обумовлені експериментатором, слід збільшувати кількість дослідників, спостерігати за їх поведінкою, проводити спеціальне навчання і тренування, приховувати від них основну гіпотезу, звести до мінімуму контакти експериментатора і випробуваного.

Протидія артефактів психологічних експериментів

Протидіяти психологічним артефактів досліджень можна з допомогою спеціальних методичних прийомів.

Метод плацебо, або подвійний сліпий метод. Підбираються ідентичні контрольні та експериментальні групи. Експериментальна процедура здійснюється в обох випадках. Сам дослідник не знає, яка група отримує «нульовий вплив», а яка підлягає реального впливу. Існує також модифікація дослідження, коли його проводить запрошений асистент, який не знає справжню гіпотезу дослідження і те, яка з груп піддається реальному впливу. Такий план дозволяє подолати ефект очікувань і досліджуваного, і експериментатора.
Метод обману. Ґрунтується на цілеспрямованому омані випробовуваних, отже, виникають етичні проблеми, тому психологи гуманістичної орієнтації вважають неприпустимим його використання. Експериментатор придумує і повідомляє хибні (помилкові) мету та гіпотезу, цілком незалежні або, як визначають психологи, ортогональні. Це можуть бути прості гіпотези здорового глузду або складні теоретичні конструкції, які отримали назву «когнітивні плацебо». Варіантом може бути і приховування справжніх мети і гіпотези, проте тоді учасники самі придумують власні варіанти і замість впливу «помилкової» гіпотези спрацьовують їх фантазії, які можуть зіграти роль неконтрольованої змінної. Все-таки краще запропонувати учасникам певний варіант гіпотези, чому не пропонувати ніякої, тому метод «когнітивного плацебо» є цілком прийнятним.
Метод прихованого експерименту. Використовується в польових умовах організований таким чином, що учасники дослідження про нього не здогадуються. Це також різновид обману, однак різниця в тому, що експериментатор не повідомляє неправдивість гіпотези та мету дослідження. Однак етичних проблем виникає набагато більше, оскільки в разі прихованого дослідження учасник повністю підконтрольний експериментатору і є об’єктом його маніпуляцій. Втім, цю модель дослідження дуже часто застосовують в соціальній психології, незважаючи на велику небезпеку зловживань з боку недобросовісних дослідників. Також в цьому експерименті свою роль відіграють різноманітні неконтрольовані фактори.
Метод незалежного вимірювання залежних параметрів. Проводиться дуже рідко, оскільки його досить важко реалізувати. Експеримент здійснюється за звичайним планом, однак ефект визначається за його межами на основі контролю навчальній або трудовій діяльності колишнього випробуваного.
Контроль сприйняття випробуваним ситуації. Використовується схема постэкспериментального інтерв’ю, запропонованого Орне. При такому методі вживають заходів, щоб проконтролювати ставлення випробуваного до експерименту, розуміння ним інструкції та цілей дослідження. Дані, одержувані при постэкспериментальном опитуванні, дозволяють відбракувати невдалі наукові проби або врахувати їх при інтерпретації результатів, проте щось змінити на цьому етапі вже неможливо.

Психологічний експеримент — це спільна діяльність досліджуваного й експериментатора. Психолог спрямовує діяльність на дослідження особливостей психіки учасника. Останній в лабораторії діє відповідно до своєї мети участі у дослідженні, він має свої життєві плани і, звичайно, як особистість впливає на весь процес.

Психологічний експеримент — це цілісна ситуація, що здійснює певний вплив на поведінку людини, де спільна діяльність учасників відбувається за законами спілкування і взаємодії. Ця ситуація повинна розгортатися таким чином, щоб не порушувалися основні вимоги до наукового дослідження: стандартність і уніфікованість. Експериментатор повинен забезпечити такі умови для всіх випробовуваних.