Деякі аспекти практики і технології криміналістичних досліджень із застосуванням поліграфа

Юрій Іванович ХОЛОДНИЙ,

доктор юридичних наук,  кандидат психологічних наук,

Московський державний технічний університет ім. М.Е. Баумана

---

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРАКТИКИ І ТЕХНОЛОГІЇ

КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ  ПОЛІГРАФА

(стаття перша)

---

В березні 2018 року виповниться чверть століття відтоді, як Міністерство юстиції схвалило інструкцію Міністерства безпеки (зараз — Федеральна служба безпеки) Росії щодо порядку застосування поліграфа — перший в країні нормативний акт, який відкрив шлях широкому застосуванню цього приладу державними органами і недержавними  установами країни.

У минулі роки дослідження із застосуванням поліграфа (далі — ДЗП) набули великого поширення: щорічно проводяться десятки тисяч ДЗП різного цільового призначення, и, починаючи з 2001 р., результати таких досліджень, здійснені у формі судової психофізіологічної  експертизи з використанням поліграфа (далі — СПфЕ), можуть бути представлені в суді в якості доказів. Вітчизняні фірми випускають більше десяти моделей комп’ютерних поліграфів, існує декілька шкіл підготовки спеціалістів по роботі з поліграфом (далі — поліграфологів), число таких спеціалістів в країні давно перевищило тисячу, а в Інтернеті активно діють декілька форумів поліграфологів, в тому числі — і силових структур.

Згідно з давньою традицією, до ювілейних дат прийнято підбивати підсумки багаторічних напрацювань і порівнювати їх із зарубіжними досягненнями: при цьому вважається правильним почати з другого і  розглянути деякі важливі аспекти  застосування поліграфа в США на початку ХXI століття.

Такий вибір не випадковий: як найстарший та провідний користувач поліграфа в світі, США — прямо чи опосередковано — сприяли впровадженню поліграфа в десятках країн на всіх континентах і продовжують здійснювати помітний вплив на розвиток ДЗП в Росії.

---

США: СіЕсАй-ефект

З 2000 р. протягом декількох років на американському телебаченні йшов серіал «CSI» — абревіатура від Crime Scene lnvestigation (місце злочину). Глядачі серіалу «були зачаровані цим шоу … про розслідування злочинів і криміналістику… Щотижня серіал «CSI» розповідав  історію злочину і його розкриття  — приблизно протягом години,  включаючи рекламу. Це було спричинено необхідністю ущільнення часу для опису злочину, перебільшеними заявами щодо можливостей приладів для отримання доказів, неймовірними висновками та наявністю СSI-персонала, який робив все —  від збору матеріала на місці події та опитування свідків аж до здійснення арешту. З цих серіалів публіка дізналась, як здійснюється процесс розслідування, (та багато іншого, пов’язаного з цим)… Разом з тим, цей серіал викликав у людей спотворені очікування та надав неправдиву інформацію щодо доказів, їх збору та аналізу»^[1].

Так, на початку 2000-х років під впливом телевізійного серіалу «CSI» сформувався соціально-психологічний феномен, який отримав назву СіЕсАй-эфект (CSI Effect).

Опис проявів СіЕсАй-ефекту^[2],  який сформувався в США та поширився на ряд інших англомовних країн,  выходит за межі даної статті. Зазначимо лише, що дисонанс між реальним життям, коли розкриття скоєного злочину потребує багатьох місяців або взагалі може не відбутись, і телевізійним серіалом, в якому злочин розкривається протягом години чи близько того, і призвів до СіЕсАй-ефекту.

Американські  телеглядачі завалили органи влади своїми зверненнями: чому боротьба зі злочинністю  ведеться не так ефективно, як це показують в серіалі?

Законодавці були вимушені відреагувати на звернення своїх виборців і ретельно  розглянути діяльність криміналістичних лабораторій в країні. Сенатська комісія Конгресу США з юридичних питань (далі— СКК ЮП) близько двох років вивчала дане питання, і, як заявив один з членів цієї комісії, він був спантеличений, коли дізнався «про ще більшу кількість  випадків, коли безневинні люди були засуджені і, можливо, навіть страчені, зокрема, з вини судових доказів»^[3].

За дорученням СКК ЮП, Національна академія наук вивчила поточний стан в галузі криминалістичних досліджень, і підсумком її роботи стала грунтовна доповідь «Укріплення криміналістики в США: шлях вперед»^[4] (далі — Доповідь), яка стала програмним документом по удосконаленню діяльності криминалістичних лабораторій в країні.

Разом з тим, ця Доповідь, за оцінкою, Американської асоціації поліграфологів (далі — ААП), «мала вплив на професію поліграфолога… (оскільки) оцінка поліграфа не була включена в цю доповідь, а саме слово «поліграф» з‘являлось (в тексті  Доповіді) тільки … два рази»^[5].

---

«Незручні питання» щодо практики і технології досліджень з використанням  поліграфа в США

Виключення ДЗП з числа методів криміналістики викликало подив у поліграфологів ААП і Американської асоціації поліграфологів поліції (далі — ААПП), які стверджували, що вони, «подібно іншим криміналістам, використовують доказові методи і приймають науково обгрунтовані рішення»^[6].

Обидві асоціації «уважно стежили за тим, як розгорталась законодавча діяльність  в сфері криміналістики», і висловили незгоду з тим, що якісь «люди, які нічого не знають про поліграф (за виключенням міфів) намагаються маргіналізувати нас (навмисно чи ненавмисно)»^[7]. З представлених заяв ААП и ААПП виникає перше питання.

Чому в країні, яка має майже сторічний досвід застосування поліграфа при розкритті і розслідуванні злочинів, дослідження за допомогою цього приладу досі не визнані американською криміналістичною наукою?

При уважному розгляді сучасного стану проблематики, пов’язаної з діагностикою наявності у людини інформації, що приховується, окрім зазначеного, виникає ще близько десяти  «незручних» питань до практики використання ДЗП в США, на які протягом багатьох років американські спеціалісти не можуть надати задовільні відповіді. Серед таких можна відокремити лише декілька питань — найбільш важливих для поліграфологів-криміналістів, які здійснюють ДЗП під час оперативно-розшукової діяльності (далі— ОРД) і в процесуальному порядку.

Повертаючись до Доповіді, слід зауважити, що однією з причин несприйняття американською криміналістикою метода ДЗП виявилось те, «фундаментальні дослідження, які встановлюють наукову обгрунтованність багатьох криміналістичних дисциплін, ніколи не були виконані всебічно»^[8]. В числі таких дисциплін, зокрема, опинились ДЗП.

Кілька років тому автор цієї статті  склав перелік відомих на той час так званихтеорій поліграфа (polygraph theory), і їх виявилось більш ніж півтора десятка^[9] . На даний момент з’явилось деяке протиріччя: теорій поліграфа багато, а тієї, яка б відкрила шлях ДЗП до американської криміналістики, — не існує.

Таким чином, з цього протиріччя і згаданого вище зауваження щодо недостатньої наукової обгрунтованості окремих «криміналістичних дисциплін» виникає друге питання. Чому в США — в країні, яка володіє, напевно, найбільшим в світі науковим потенціалом — впродовж ста років не була розроблена теорія поліграфа, яка була б здатна пояснити природничо-наукові механізми, які дозволяють виявляти у людини приховувану нею інформацію, і яку було б визнано науковою спільнотою?

Незважаючи на бурхливу реакцію ААП і ААПП в 2009—2010 рр. на виключення ДЗП з числа методів американської криміналістики, це питання наприкінці 2011 р. раптово зникло зі сторінок журналу ААП — АРА Magazine. Більше того, у популярній інструкції «Основи поліграфної практики», яка вийшла друком у 2015 р. (і яка була перевірена Центральним розвідувальним управлінням і Розвідувальним управленням Міністерства оборони США на рахунок витоків секретної інформації)^[10] поліграф у прив’язці до криміналістики вже жодного разу не згадувався.

Хоча зазначене питання зникло з відкритого обговорення, Доповідь, тим не менше, стимулювала «інтерес з боку ААП і ААПП до встановлення стандартів і більш досконалої практики»^[11] виконання ДЗП. Прагнучи довести наукову обгрунтованість досліджень, які проводяться за допомогою поліграфа, ААП терміново провела ретельне, методом мета-аналізу, вивчення прикладної ефективності тестів, якими користуються державні і недержавні поліграфологи, і вже наприкінці 2011 р. опублікувала «Мета-аналіз критеріїв точності обгрунтованих поліграфічних  тестів»^[12] (далі — мета-аналіз).

Підготовлений документ наочно продемонстрував величезні зусилля ААП у досягненні поставленої мети — довести наукову обгрунтованість тестів, які використовуються в ході ДЗП. Мета-аналіз представив безумовно корисний з наукової точки зору результат і дозволив обгрунтувати пріоритетність використання на практиці конкретних тестів, розроблених в США і орієнтованих на використання в американській аудиторії. На думку спеціалістів, «мета-аналіз, як новий методичний засіб інтеграції психологічних досліджень, прояснює загальну картину результатів у випадку не очевидності чи протиріччя наявних даних … (Разом з тим) цьому методу … притаманні недоліки, (а саме) результати мета-аналіза більшою мірою відображають результати опублікованих досліджень, які в свою чергу частіше містять значимі і позитивні, ніж незначимі і негативні результати»^[13].

При цьому ледве не вирішальну роль у формуванні масива даних, які підлягають мета-аналізу, відіграє суб’єктивний підхід у виборі критеріїв оцінки тих чи інших досліджень  і, як  наслідок, відбір самих досліджень. Подібне викривлення проявилось, зокрема, і при проведенні мета-аналізу: наприклад, відомий в США поліграфолог, колишній президент ААП Ф. Хорват виступив з протестом відносно того, що виконані  ним у 1988 і 2008 рр. дослідження були вибраковані і не включені в масив даних, підданих вивченню^[14]

За оцінкою спеціалістів, «мета-аналіз в цілому є більш точним і більш надійним засобом перевірки психологічних гіпотез»^[15], проте цей метод потребує обачності при його застосуванні в ході досліджень^[16]

В результаті дослідження було виділено декілька тестів (методичних засобів), які здавались виконавцям мета-аналіза найбільш ефективними з прикладної точки зору. Ці тести показали «точність без невизначених висновків» в діапазоні 80—90 %. До того ж, «обширні відомості, опубликовані в різних джерелах, … повністю підтверджують незаперечні переваги «Теста Університета штата Юта» (далі — тест Юта), … як найбільш досконалого на сьогоднішній день методу тестування на поліграфі»^[17]

Відібравши групу тестів на чолі с тестом Юта, виконавці мета-аналізу показали, що кращі з існуючих методичних засобів як мінімум в 10 % випадків не можуть забезпечити очікуваного від них результату. Інакше кажучи, взявши будь-який з цих тестів, який, умовно кажучи, буде «ефективним у додатку до всього людства», невідомо, наскільки ефективним буде його застосування в ході тестування конкретної людини на поліграфі, а також наскільки безпомилковим буде його результат і всього ДЗП, в цілому.

Мета-аналіз був представлений в 2011 р., а в 2015 р. до нього були внесені деякі виправлення і уточнення, які не мали принципового значения для його кінцевого змісту. Слід зазначити, що відбір досліджень для мета-аналіза і деякі його результати викликали питання і обговорювались на сайті російських поліграфологів^[18]

Тому виникає третє питання. Чому витративши — дійно, вражаючі — зусилля на вивчення тестів, які використовуються в ході ДЗП, американські поліграфологи не запропонували оптимальний алгоритм чи тактику проведення ДЗП конкретної людини?

В доступній американській літературі нам не вдалось виявити будь-яких праць з цього приводу і знайти відповідь на це питання.

Протягом десятиріч однією з основних в технології ДЗП лишається проблема захисту досліджуваної особи від необґрунтованої інкримінації наявності у нього прихованої інформації. Це проблема захисту від “помилок першого роду” чи “помилок хибної тривоги”, коли наприкінці ДЗП “невинна” (за американською термінологією) досліджувана особа визнається “винною”. Однією з основних причин таких помилок є психічне перезбудження людини, яке призводить до появи у неї при тестуванні на поліграфі (далі – ТнП) реакцій, неадекватних змісту питань. Це явище російські поліграфологи називають гіперреактивністю^[19]

Починаючи з 1947 р., єдиним психофізіологічним засобом виявлення і контроля такого неадекватного реагування людини в ході ТнП, який вводить поліграфолога в оману, були так звані “питання комплексу провини”^[20], розроблені і запроваджені у практику відомим американським спеціалістом Дж. Рейдом.

Було б невірно думати, що запропоновані Дж. Рейдом контрольні “питання комплекса провини” (далі  – КПКП) стали вичерпним засобом проти “помилок хибної тривоги”, зумовлених  гіперреактивністю, але протягом наступних десятиліть нічого кращого запропоновано не було, а в останні роки американська технологія ДЗП практично відмовилась і від цього засобу. Як констатували провідні спеціалісти США, КПКП “наразі має обмежене користування, і немає жодних публікацій, присвячених цим питанням. Сама концепція видається розумною і в поодиноких випадках КПКП може бути добрим підгрунтям”^[21]. І дійсно, в виділених мета-аналізом тестах КПКП не зустрічаються.

Звідси випливають четверте і п’яте питання. Чому американська технологія ДЗП не приділила належної уваги розробці методичних засобів виявлення гіперреактивності досліджуваної людини в ході ТнП і захисту від помилок “хибної тривоги”?

Чому американські поліграфологи, фактично, відмовились від використання і вдосконалення КПКП?

Напевно, прагнучи мінімізувати “помилки хибної тривоги”, (згідно з термінологією ААП – помилково-позитивні результати), американська технологія ДЗП пішла шляхом емпіричного підбору форматів тестів, вибору визначених формулювань питань, які використовуються, і встановлення особливого порядку їх чергування.  Про це, зокрема, свідчать дані мета-аналізу.

Враховуючи обмежений обсяг статті і її орієнтованість на широку аудиторію криміналістів, а не тільки поліграфологів, зупинимось поки що на перерахованих вище п’яти питаннях, оскільки розуміння їх актуальності не потребує глибоких професійних знань технології ДЗП. Автор залишає за собою право в наступних статтях розглянути також “незручні питання” до практики і технології досліджень із застосуванням поліграфа в США.

---

Щодо впливу американського досвіду на технологію досліджень із застосуванням поліграфа в Росії.

Відомо, що після легалізації в березні 1993 р. використання поліграфа в ОРД, вже в січні 1994 р. в Інституті криміналістики ФСБ Росії був створений відділ з питань використання поліграфа. Тим самим, ДЗП офіційно визнано криміналістичним методом. В 2010 р. В Слідчому комітеті (далі – СК) при Генеральній прокуратурі Росії була введена в дію інструкція, яка діє і сьогодні. Ця інструкція віднесла використання поліграфа до відання  Головного управління криміналістики (далі – ГУК) СК Росії і визначила порядок використання ДЗП у відомстві.

Як згадувалось вище, США суттєво вплинули на розвиток ДЗП в країнах світу, в тому числі  і в Росії. Тому, не дивно, що починаючи з 2013 року за запрошенням Московського державного гуманітарного університету (далі – МДГУ) ім. М.О. Шолохова, а згодом – і інших установ, до країни неодноразово приїздили провідні поліграфологи США, які розповідали про свої досягнення, читали лекції по окремим питанням теорії і практики використання поліграфа. Такі зустрічі виявились, безумовно, корисними: вони надали вітчизняним спеціалістам можливість безпосередньо поспілкуватися з колегами з-за океану, отримати з перших рук інформацію з обраних аспектів сучасної американської технології ДЗП і тенденцій її розвитку, ознайомитися з різними точками зору спеціалістів США  щодо конкретних актуальних питань професії.

Вочевидь корисне починання, на жаль, одразу стало предметом непотрібних спекуляцій з боку окремих російських поліграфологів і комерсантів. Достатньо швидко знайшлись ті, хто вважав, що тижневі чи п’ятиденні ознайомчі семінари відомих професіоналів із США (через перекладача, в аудиторії по 50 і більше чоловік, без практичних занять і без контролю якості засвоєння матеріалу) можуть успішно замінити серйозну методичну роботу в області підвищення кваліфікації поліграфологів, в особливості федеральних відомств.

В розпорядженні автора цієї статті опинилось документальне підтвердження безглуздостей деяких “гарячих голів”  з СК Росії, які стверджували що “за підсумками навчання слухачам … будуть видані сертифікати Американської Асоціації Поліграфологів про участь в семінарі”, і “знання, підтверджені міжнародним сертифікатом ААП, будуть вигідно вирізняти поліграфологів Слідчого комітету Росії від інших спеціалістів в Російській Федерації і підвищать вагомість їх заключень у кримінальному процесі” (документ ГУК СК Росії, грудень 2013 р.).

Хоча останнє зауваження не витримало критики, а недоліки організації таких семінарів були очевидні і обговорювались на форумах вітчизняних поліграфологів^[22] , тим не менше, за минулі роки десятки криміналістів-поліграфологів СК Росії відвідали семінари і отримали сертифікати ААП, які не мають жодної юридичної сили, про що відверто попереджали самі американські спеціалісти, ні в США, ні в Росії.

Одним з результатів проведених семінарів виявилась активна популяризація серед вітчизняних поліграфологів американських тестів. При цьому, відзначалось, що “безумовним лідером в групі “доказових” методів, безумовно, є “однотемний тест Юта”. Робота  по створенню, доробці і вдосконаленню цього метода тривала більше 40 років. На сьогоднішній день це найбільш витончений і всебічно досліджений метод тестування на поліграфі .

Вивчення цього методу знайшло відображення  в цільових науково-дослідницьких звітах, більшість яких не була опублікована відкритим друком, а значна частина досліджень цього тесту фінансувалась за рахунок федерального бюджету. Значна частина цих праць мала закритий характер, і їх результати із зрозумілих причин не могли бути опубліковані. В результаті “Однотемний одноаспектний зоновий тест” був визнаний в якості основного тесту федеральних поліграфологів”^[23].

Так, з легкої руки організаторів семінарів ААП в Росії американські тести (в тому числі – і “тест Юта”) стали активно просуватися у вітчизняній практиці проведення ДЗП.

В жодному разі не применшуючи заслуг і досягнень американських спеціалістів, витративших десятиліття на розробку, доведення і впровадження в практику федеральних органів країни “теста Юта”, тим не менше, необхідно прийняти до уваги наступний давно встановлений факт.

Загальновідомо, що будь-яка зарубіжна діагностична методика досліджень тих чи інших проявів особистості (а саме до таких відносяться методичні прийоми і тести ДЗП), яка довела свою ефективність на практиці, вимагає відповідної адаптації з урахуванням культурних, мовних та інших особливостей досліджуваного контингенту осіб кожної конкретної країни.

Ілюстрацією тому, наприклад, може бути Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник (MMPI – Minnesota Multiphasic Personality Inventory), розроблений на початку 1940-х років в Університеті Міннесоти С. Хатуейем і Дж. МакКінглі, і поширений у світовій практиці. Адаптацію ММРІ до вітчизняних умов, різних вікових і професійних груп здійснила професор Людмила Миколаївна Собчик, яка присвятила цій праці багато років, захистивши кандидатську (1970 р.) і докторську дисертації (1999 р.) по психології.

Зрозуміло, що при всій ефективності використання “теста Юта” в умовах США, у випадку впровадження його в Росії цей тест має бути відповідним чином адаптований, випробуваний на вітчизняному контингенті і лише після цього запропонований до застосування на практиці. На жаль, цього не відбулось.

Особливу активність в розповсюдженні досягнень ААП в Росії проявила некомерційна «Національна школа детекції брехні» (далі – НШДБ): взявшися просувати американські методичні засоби на вітчизняний ринок, ця школа, опрацювала значний обсяг англомовної спеціальної літератури по тематиці ДЗП, опублікувала в 2015 р. процитовану вище 4-томну «детальну інструкцію для поліграфологів-практиків» під назвою «Сучасні технології використання поліграфа». Ця «повна інструкція» безперечно заслуговує на окрему статтю (і, можливо, не одну). Наразі наведемо лише декілька заяв, представлених в цьому виданні і зроблених, напевно, в рекламних цілях, які привернули до себе увагу, і серед яких були безумовно ті, що не відповідали дійсності. Так, по ствердженню цієї школи, її спеціалісти, начебто, «протягом багатьох років, починаючи з 1975 р. і дотепер, уважно стежили за розвитком ютівської технології використання поліграфа», і, навіть більше того, «… тест Юта», адаптований до російських умов, викладається в НШДБ вже багато років»^[24].

Для точності відмітимо, що в 1975 р. жоден з авторів процитованого видання не мав ніякого відношення до поліграфа і навіть не підозрював про існування «ютівської технології»: обидва почали займатися ДЗП лише двадцять чи п’ятнадцять років потому.

Але наразі більш важливо друге зауваження, яке має суто практичне значення: в доступній літературі не вдалося знайти згадувань про жодне виконане спеціалістами НШДБ і визнане науковою спільнотою дослідження, яке підтверджує факт адаптації «теста Юта» до російських умов. Переклад того чи іншого тексту з англійської мови на російську зовсім не означає його «адаптацію».

І зовсім безвідповідальним, на нашу думку, є викладання «в НШДБ вже багато років» тесту, відомого лише з перекладених джерел.

Також звернемо увагу на ще один аспект «детальної інструкції»: його авторам, які описували американські тести, було відомо, що пропонують вітчизняним спеціалістам до використання, умовно кажучи «ширвжиток», який достатньо далекий від того, чим користуються федеральні поліграфологи США. Підтвердженням того є наведені вислови відомого поліграфолога Д. Краполя, який зазначав, що до методичних засобів, які популярізуються, «з очевидних причин не були включені методи, що особливо оберігаються, та використовуються Урядом США» (тобто ті, які використовуються державними поліграфологами).

Далі, Д. Краполь попереджав, что «наведені ним методики взяті з недержавних джерел, а тому можуть відрізнятися в деяких аспектах від діючої методології, яка використовується федеральними поліграфологами»^[25].

Зрозуміло, що кожний державний користувач поліграфа в будь-якій країні оберігає свої професійні секрети. Проте, після згаданих одкровень Д. Краполя, викликають здивування ствердження про те, що «при підготовці справжньої інструкції авторами критично врахований багаторічний досвід використання поліграфа, накопичений спецслужбами і силовими структурами США»^[26], тобто досвід, доступу до якого не було.

При уважному ознайомленні в цій, досить спірній за змістом, «повній інструкції», можна зустріти не один десяток невідповідностей і помилок, доповнених не зовсім коректними і компетентними коментарями її укладачів.

Тим не менш, і це треба визнати, вміло розкручена «повна інструкція» виявилась не тільки досить успішною для її авторів з комерційної точки зору^[27], але й суттєво вплинула на деяких поліграфологів Росії. Так, піддавшись рекламі НШДБ, згадані вище «гарячі голови» стали у наказовому порядку впроваджувати американські тести в діяльність криміналістів-поліграфологів, посилено рекомендуючи їм закупити «повну інструкцію» і відмовитися від низки тестів, які використовувались раніше, в тому числі тих, що були розроблені та використовувалися в ФСБ більше тридцяти років»^[28].

На завершення, перед усім, необхідно нагадати загальновідоме, банальне положення – вчені і спеціалісти повинні вивчати зарубіжний досвід і досягнення, запозичувати найкраще і впроваджувати його в свою практику.

Навмисно привернувши увагу читача на «повній інструкції», зауважимо, що цей збірник перекладів американських методичних матеріалів по тематиці ДЗП здійснив певну інформаційну функцію і ознайомив з англомовним матеріалом, зазвичай недоступним широкому колу спеціалістів. Разом з тим, у науковій і спеціальній літературі зазвичай уникають занадто захоплених відгуків і критично оцінюють зарубіжні досягнення.

Дана стаття не випадково була розпочата з незручних питань: вона показала, що протягом століття лишаються невирішеними фундаментальні питання ДЗП, за якими стоїть цілий ряд невирішених технологічних і прикладних питань. Тому не слід сліпо запозичувати чуже, сподіваючись, що вдасться легко скористуватися готовими неадаптованими, зарубіжними рішеннями, і тим більше, не слід неохайно коментувати і пропагувати те, що відомо з літературних джерел чи з усного переказу заїжджих знаменитостей.

Найважливішим і вирішальним з незручних питань є питання про природничо-наукову сутність механізмів, які забезпечують прикладну реалізацію ДЗП, тобто питання про теорію поліграфа (polygraph theory).

Російська криміналістика виходить з того, що в процесі ДЗП досліджуються ідеальні сліди подій минулого, які зберігаються в пам’яті людини. Ця точка зору вітчизняних спеціалістів була сформована на початку 2000-х років, опублікована в 2007 р. в США в журналі^[29] і викладена в посібниках з криміналістики^[30]

Знадобилось близько десяти років для того, щоб до подібного розуміння суті ДЗП почали схилятися американські поліграфологи: згаданий вище Д. Краполь опублікував в 2016 р. в журналі «Шеф поліції» статтю з досить показовою назвою «Змінення парадигми: пошук слідів в пам’яті людини»^[31]

Тому, оцінюючи російський досвід і порівнюючи його з зарубіжними досягненнями, вважається за доцільне розглянути сучасні підходи до рішення фундаментального питання про теорію поліграфа (polygraph theory): і це буде предметом наступної статті.

---